Акт продажу Української православної церкви 1686 року: мовно-етнічні виміри

Сьогодні стаємо свідками історичної події визнання Вселенським патріярхом Варфоломієм неканонічности Московської православної церкви та неправомірности юридичного чину 1686 року про перепідпорядкування Української православної церкви Московському патріярхатові. Загальновідомо, що ціна цього глобального питання 120 соболів та двісті золотих червінців (приблизно пів кілограма золота), які отримав Стамбульський патріярх Діонісій за згоди Єрусалимського патріярха Доситея. Проте ця подія продажу Української православної церкви 1686 року мала свою дуже непривабливу прелюдію (у мовному плані зокрема), в якій показово відображено трагедію української релігійної поразки, що тільки 2018 року, аж за 332 роки, починає набувати обрисів виходу з катастрофічно модифікованого та підлеглого становища.

Передумови та прелюдія церковного торгу

Виняткового значення в ідейному спрямуванні, релігійно-політичній та мовній історії всіх наступних століть набула подія відновлення православної ієрархії 1620 року. Її здійснив таємними заходами Єрусалимський патріярх Теофан за силової підтримки козаків на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним, які щойно з 1610 року "заявили себе поборниками православ'я" [29, с. 152; 19, с. 147]. Обурений король та польський сейм 1632 року під тиском складних політичних обставин визнали відновлену ієрархію повноправною в Польській державі поряд із католицькою та унійною. Однак українське православ'я спромоглося бути українським всього лиш 66 років (1620-1686 рр.), а відтак "впало жертвою своєї власної політики, яка в кінцевому підсумку звела нанівець результати кровопролитних визвольних битв середини ХVII ст." [17, с. 65]. Йдеться про перепідпорядкування (себто релігійно-політичний продаж) 1686 року Української православної церкви з юрисдикції Константинопольського патріярха до Московського. Через дипломатичний тиск та хабарі Москві вдалося досягти допомоги Отоманської Порти, що примусила Константинопольського патріярха погодитися на передачу юрисдикції. "Вічний мир", укладений 1686 року між Річчю Посполитою та Московією, містив положення, за яким Київський митрополит мав перебувати під юрисдикцією Московського патріярха. Долучився до цього тиску і гетьман Іван Самойлович: церковний синод у Києві обрав митрополитом промосковського кандидата, князя Гедеона Святополка Четвертинського (1685-1690 рр.) [9, с. 120-121]. Дмитро Блажейовський метафорично назвав це "церковним переяславом" і наголошував, що "від самого 1620 року бачимо лише постійні контакти з Москвою і побирання московських грошей, постійні "прощі" духовенства до Москви по "допомогу" та постійне інформування Москвипро всі більш-менш значущі події в Україні та Польщі" [2, с. 202; 3, с. 23].

"Сподіваємося, Москва прийде до розуму". Константинопольський єпископ про українську автокефалію

Один з провідних фахівців Вселенського патріархату з українського питання архієпископ Тельміський Іов (Геча) спостерігає за процесом народження "українського томоса" вже понад десять років. Сам українець за походженням, хоч і народжений в Канаді, він не раз бував в Україні та від імені Константинополя вів переговори з церковної проблематики як з представниками світської влади, так і церковними діячами Києва.

У інтерв'ю ВВС, даному у Православному центрі Вселенського патріархату у Шамбезі, що під Женевою, він згадує, як починався процес надання українській церкві автокефалії, оцінює російську реакцію на цей процес та розмірковує про майбутнє світового православ'я у світлі скорої появи на релігійній карті світу нової помісної церкви - Православної церкви в Україні.

Нижче ми наводимо детальний виклад бесіди архієпископа з кореспондентом ВВС Святославом Хоменком.
 

"Я вважаю РПЦ своїми братами"

ВВС: Чи з'явиться в Україні автокефальна, незалежна православна церква?

Архієпископ Іов: Безумовно, вона з'явиться, оскільки такою є постанова Вселенського патріархату.