Глобус «віри православної»

Як кремлівські ідеологи через «посланців у рясах» поширюють свій вплив по всій планеті

«Шестая часть зємлі с названьєм краткім Русь» уже не хоче бути «шостою». Про це свідчить потужне просування ідеї «русского міра» в усіх точках земної кулі, що особливо активізувалося в 2010 році. І то не лише ідея — у різних країнах світу «місцеве населення» з подивом спостерігає її реалізацію. Скажімо, безкровну війну за храми між РПЦ та закордонними православними громадами, підпорядкованими Константинополю. Російська держава купує ділянки землі в європейських столицях під будівництво нових величних соборів. І все тому, що храми Московського патріархату є символами російської присутності й осередками «просвітницької» роботи. Церква, за висловом міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова, — союзниця його відомства і йде з ним «рука в руку». «Держава поки що недостатньо ефективно працює зі співвітчизниками за кордоном і в цьому потребує підтримки Російської православної церкви», — заявив президент РФ Дмитро Медведєв тиждень тому на зустрічі з учасниками Архієрейського собору РПЦ. Він наголосив, що церква має консолідувати багатомільйонний «Русскій мір» за кордонами Росії. А наприкінці січня шеф російських дипломатів Сергій Лавров запевнив учасників Міжнародних різдвяних читань у Кремлівському палаці, що всіляко підтримуватиме РПЦ у справі «зміцнення позицій та авторитету Росії на міжнародній арені».

Як московські попи оголосили джихад українській культурі

Днями в редакцію УНІАН потрапив лист митрополита сімферопольського і кримського (Московського патріархату) Лазаря до Віктора Януковича. У цьому листі Лазар просить Януковича «сприяння у благій справі» – МП хоче забрати собі приміщення заповідника «Херсонес», що в Севастополі.

Нещодавно Американський Фонд світової спадщини (GHF) включив Херсонес Таврійський до списку археологічних об`єктів, що перебувають на межі зникнення. Відповідно до звіту організації, Херсонесові загрожує активне будівництво, ускладнене недостатніми зусиллями щодо збереження пам`ятки. А тут ще й МП активізувався. Яку загрозу для історичної спадщини може становити ця церкви, ми вже бачимо на прикладі Київської Лаври…

Херсонес Таврійський був заснований греками в VI столітті до нашої ери й проіснував до кінця XIV століття, коли місто було зруйновано Золотою Ордою. Зараз Херсонес має статус національного музею-заповідника і є найбільшим місцем археологічних розкопок на узбережжі Чорного моря.

Священнослужитель чи піп?

В профанному уявленні — те саме. По суті ж — дві протилежності. Священика шанують. Над попом — сміються.

Чиновникові не ставлять питання про служіння — його ставлять тому, від кого чекають науки і прикладу. Євангельський вираз про неможливість «служити і Богові, і мамоні» ми сприймаємо без належної глибини. А в ньому закладено ключ до розуміння суті служіння.

«Бережи честь замолоду» — вчить народне прислів’я.

А рекляма , навпаки, вчить: «Бери все і одразу» і — «не обмежуй себе». Хто ж навчить молодь щедро давати і обачно брати? Звикли, що цього навчає священик…

Але священик теж має берегти честь замолоду. Подібно як і багатьом людям, йому здається, що треба спершу «вбратися в пір’я», а тоді вже ставити до себе суворі вимоги…

Така ситуація була і в 60-ті роки. В повітрі відчувався подих свободи, припинилися гоніння за слово. Але треба бути сміливим і чесним, щоб скористатися свободою першим. Першими почали говорити і писати правду саме «без п’яти хвилин кандидати наук», тобто молоді люди, яким варто було спершу захистити дисертації.

Арх. Тихон (Пасічник): РІПЦ - правонаступниця дореволюційної Церкви

«У світі немає нічого важливішого за спасіння і возз'єднання людини зі своїм Творцем»

Інтерв'ю з Головою Архієрейського Синоду Руської Істинно-Православної (Катакомбної) Церкви Архієпископом Тихоном (Пасічником), керуючим Одесько-Харківською Єпархією РІПЦ.

Кор.: Високопреосвященніший Владико Тихоне, розкажіть будь ласка про Руську Катакомбну Істинно- Православну Церкву, Архієрейський Синод якої Ви очолюєте.

Вл.Т.: Наша Руська Істинно-Православна Церква (або як її ще називають - Катакомбна Церква) - канонічна правонаступниця дореволюційної Помісної Руської Церкви. Як і РПЦЗ, Катакомбна Церква сформувалася організаційно в кін.1920 -х - поч. 1930-х рр.., коли більшість архієреїв і духовенства Руської Церкви, - і ті, що залишалися ще на волі, і ті, хто був в ув'язненні, - відмовилися від підпорядкування та співпраці з богоборчим комуністичним режимом в СССР, на що пішла прообновленська група, очолювана митр. Сергієм (Страгородським). Ця група митр. Сергія була нечисленною, але її підтримувало ГПУ-НКВД, арештовуючи і розстрілюючи істинно - православних архієреїв і священство, тому вони зуміли захопити церковне управління в СССР. З того часу в СССР існували офіційна совєтська, або як її ще називали - "червона" церква, яка в 1943 р. за наказом Сталіна була перетворена в "Московський патріархат" (МП), і вільна від богоборчого режиму Істинно - Православна Руська Церква (ІПЦ), яка була вимушена перейти на нелегальний спосіб служіння через найжорстокіші репресії і переслідування, через що в неї з'явилася й інша назва - Катакомбна Церква (тобто підпільна).

З історії Московськой патріархії

При назначеному Петром І патріархові Адріані відбувалися всі ці добре відомі шутейскіє Всепьянєйшіє собори, коли Цар і його оточення, блазнюючи, зображували з себе Патріарха і церковних ієрархів, "благословляючи" своїх наближених хрестом, зробленим з двох зв'язаних між собою курильних трубок. Патріарх Адріан все це терпів, перетворившись також на блазня. 

В кінці 1700 року Московський Патріарх Адріан помер. Петро І в той час знаходився з московським військом під Нарвою. Тут, в таборі, він отримав лист, що стосувався ситуації, яка склалася в зв’язку зі смертю Патріарха.

Своїм Розпорядженням, без врахування думки архієреїв (що було в традиції московських царів), він призначив Блюстителем та управителем Патріаршого Престолу митрополита Рязанського та Муромського Стефана (Яворського). Віднині Місцеблюстителю було доручено займатися тільки справами віри: «о расколѣ, о противностяхъ церкви, о ересяхъ». Всі інші справи, в першу чергу фінансово-адміністративні, були розподілені по різним приказам.

Київ затвердив за собою місце, яке належить йому по праву

1020-річчя хрещення Русі стало — при всьому розчаруванні — знаковою подією в історії країни

Наприкінці попереднього тижня в Україні відгриміло церковно-державне свято «Хрещення Русі». Було багато гостей, як і годиться на великому святі, багато прекрасної духовної музики. Ошатні кияни заповнювали парки, де виступали високі духовні персони, які приїхали до нас, починаючи з таких іменитих, як Вселенський патріарх і патріарх Московський; слухали церковних і політичних ораторів, обговорювали подальшу церковну перспективу православ’я в Україні. 

І, як завжди, чекали від когось добродійних змін у нашому церковному житті.

Але чудес не буває: суспільство залишилося розколотим як у Києві, так і в усій Україні. Одні бажають залишатися парафіянами Московської патріархії, інші — мати Українську незалежну автокефальну православну церкву. Тим більше, що така незалежна церква в нас уже є — це Київський патріархат, за якого, як говорять статистики, — стабільно виступає більша частина українських православних.

Нарис з історії Православної церкви на Русі

Московська митрополія, відколовшись від Київської церкви-матері, проголосила її своєю «молодшою сестрою»

Галасування РПЦ про «розкольництво» і «неканонічність» Київської церкви нагадує «психічну атаку». Насправдi російським церковникам є що приховувати і від чого відволікати увагу і української, і світової громадськості. За п'ять століть після неканонічного акту розколу (15 грудня 1448 року Київську кафедру було перенесено до Москви i вперше було обрано митрополита без згоди Вселенського патріарха), її ієрархи й паства загіпнотизували себе думкою, що центр православ'я міститься у Москві, а завдання церкви — слугувати державі.

Дивний центр духовності 

Завідувач відділу гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень, кандидат філософських наук Сергій Здіорук вважає цей акт — вiд 1448 року — першим розколом у Руській церкві. Він у своїй дисертації і в численних наукових статтях обґрунтував, що Московська митрополія самочинно, без благословення і неканонічно відділилася від митрополії Київської, стверджує в своїх працях пан Здiорук.