Онуфрий ни разу не вспомнил о российской агрессии, когда комментировал атаку на собор в Одессе

Обращение Митрополита УПЦ (МП) Онуфрия (Березовского) от 23 июля к жителям Одессы после последних ракетных обстрелов вызывает некоторые замечания. С одной стороны, оно полн слов сострадания и поддержки, с другой – не содержит прямого осуждения российской агрессии, стоящей за этими трагедиями.

В обращении Онуфрий пишет о «очередной вражеской атаке на город Одессу», но не называет, кто именно враг.

«С глубокой грустью восприняли известие об очередной вражеской атаке на город Одессу, в результате чего разрушен Спасо-Преображенский кафедральный собор, жилые дома и другие сооружения. Особой болью является то, что в сегодняшнюю ночь снова погибли люди, многие ранены и госпитализированы. Примите мои искренние соболезнования в связи с этой великой трагедией», – начинает своё обращение Онуфрий, не упоминая ни о российских ракетных обстрелах, ни о полномасштабной войне в своём обращении дальше в тексте.

Кінець московської церкви в Україні - контрольний постріл

УПЦ МП залишається частиною РПЦ, і ніким у православному світі не визнається як окрема від РПЦ Церква. Своєю діяльність та бездіяльністю керівництво УПЦ демонструє небажання стати окремою від РПЦ Церквою, що є відвертим демонстративним викликом щодо Української держави, суспільства та більшості власних вірян.

Релігієзнавча експертиза Статуту про управління УПЦ на наявність церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом стосувалася лише норм Статуту УПЦ у співвідношенні з іншими документами, що безпосередньо стосуються Статуту, переважно через Грамоту. Також в Експертизі виконано норму чинного законодавства України і проаналізовано статут РПЦ. І без останнього висновки із Експертизи однозначні.

Але прозвучали думки, що може виявлена у Статуті та пов’язаних документах належність до РПЦ не реалізується у практиці правозастосування. Як для людини, що роками викладала філософію права та філософію міжнародного права, досконало знає значення практики правозастосування, це питання видається надзвичайно актуальним.

Відповідно, необхідним є релігієзначий аналіз очевидної наявності церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом через аналіз основоположних норм Статуту у їх співвідношенні обставинами історичного розвитку українського і світового православ’я, які загальновідомі для експертів з проблематики розвитку церковних відносин у православному світі та фахівцям у галузі вивчення православного канонічного права.

Якщо релігієзнавча експертиза аналізує самі по собі норми Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом (у співвідношенні з нормами документів, безпосередньо пов’язаними з Статутом), то ця Аналітична записка надає релігієзнавчу експертизу цих же норм статуту у практиці їх правозастосування в УПЦ та РПЦ з 1990 року і до сьогодні.

Специфіка канонічного права така, що практика правозастосування має не менше значення, ніж самі норми канонічного права і норми статутів УПЦ чи РПЦ. У канонічному правозастосуванні існували та існують різні інтерпретації того, у якому саме сенсі УПЦ має зв’язок із РПЦ та є частиною РПЦ. Врахування практики правозастосування дозволяє повніше розкрити тезу про те, що УПЦ залишається частиною РПЦ, а не є самостійною Церквою, окремою від РПЦ.

Також аналіз практики правозастосування основоположних норм статуту УПЦ від 1990 року і до сьогодні дозволяє повніше розкрити той факт, що УПЦ навіть не має статусу автономної Церкви, а лише користується правами «широкої автономії». І саме аналіз цієї практики правозастосування дозволяє зрозуміти, чим є цей стан «користування правами» автономної Церкви без наявності статусу автономії і без наявності статусу автокефалії.

Афонский иеромонах: В Украине теперь единственным Предстоятелем Церкви является Митрополит Епифаний

Иеромонах Лука, насельник монастыря Ксенофонт рассказал, что своим приездом в Украину Патриарх Варфоломей показал другим Поместным Церквам, что в Украине теперь есть единственный предстоятель Церкви — Блаженнейший Митрополит Епифаний.

Соответствующее видео с обращением иеромонаха опубликовала Винницко-Барская епархия ПЦУ.

Иеромонах Лука — насельник монастыря Ксенофонт Святой Горы Афон. Именно ему Патриарх Варфоломей благословил написать на пергаменте текст Томосу об автокефалии Православной Церкви Украины и украсить его священными изображениями.

В августе 2021 года отец Лука посетил Киев и принял участие в торжествах по случаю визита в Украину Патриарха Вселенского Варфоломея I. А также встретился с предстоятелем ПЦУ. 25 августа в составе делегации монахов-святогорцев по приглашению Митрополита Винницкого и Барского Симеона отец Лука побывал в Виннице и принял участие в Божественной литургии вместе с архиереями и местным духовенством Православной Церкви Украины.

Ігор Дем’янчук. У російській церкві нема Бога

Кремлю не вдалося примусити Україну до капітуляції, тому він пішов на загострення на фронті та пробує підірвати нас ізсередини, використовуючи ОПЗЖ і Російську церкву. Вступ О.Марченко (дружини Медведчука) до ОПЗЖ, блюзнірський заклик В.Рабіновича до Росії («вставай страна огромная») Україну не дестабілізували, викликали лише сміх, тож роль дестабілізатора доручили РПЦ , її філії в Україні – УПЦ МП. 12.02 група політиків ОПЗЖ на чолі з А.Деркачем (викритий США як російський агент), «діячі культури» В.Данилець і В.Мойсеєнко («кролики») оприлюднили «відкритого листа Варфоломію», де вимагають від нього домовитися з РПЦ і не приїзджати в Ураїну на День незалежності «із загарбницьким і підступним «планом Барбаросса». У Києво-Печерській лаврі 22.02 «представники захоплених храмів» УПЦ МП звернулися до Президента, прем’єр-міністра, Голови ВР із скаргою і проханням не вказувати в назві церкви її підпорядкованість Москві. Тут дві брехні: «захоплені» храми перейшли до ПЦУ волею більшості у громадах; підпорядкованість РПЦ вказано у статуті, ПЦУ МП робить вигляд, що цього стидається. «Пастыри православные», ви хочете пропагувати «русский мир» «під прикриттям»? Брехня, обман – це ж порушення 9-тої заповіді.

Священик УПЦ МП закрив церкву перед труною із загиблим воїном АТО

Не встигли поховати воїна, як у Жовкві на Львівщині назріває громадський конфлікт, пов'язаний з діями церкви московського патріархату. Церковні служителі УПЦ МП не удостоїли навіть відкрити дверей храму, провести в останню путь загиблого 27-річного Володимира Турчина.

Для представників церкви московського патріархату смерть людини виявилась недостатньо істотним приводом, щоб відчинити ворота, чи провести дзвонами або молитвами героя.

Своє обурення з цього приводу люди жорстко висловлюють на сторінках спільноти міста. Хтось пропонує радикальні дії: "спалити", "вигнати" і тому подібне. Інші ж мешканці пропонують зібрати загальноміське віче за участі районної, міської влади, представників духовенства всіх конфесій, що знаходяться у Жовкві. На цьому загальноміському віче мала б бути розглянута діяльність УПЦ МП у місті, і особисто о. Степану Хомину, дана належна оцінка діяльності.

"Це свинство вищої категорії. Людина, яка загинула за нашу державу, за свій народ, свою батьківщину… і навіть не вийти, не відкрити двері церкви, коли стояли біля неї люди і молились. Батьки тієї загиблої дитини стояли. Українці так не могли вчинити. Це сепаратизм, ненависть до своїх громадян. Ми боролись за цю землю, Україну, а вони роблять з неї свій осередок "російщини". Мало того, що Московський патріархат ніколи не ходить на йосафат, чи хресну ходу, вони ніколи не мають бажання співпрацювати з громадою. Я навіть не знаю звідки ті люди набираються в тій церкві. Їх підтримує Москва, тому що так як ті "прихожани" кожен раз проклинають Україну, владу і все на світі, то люди одної з нами нації не можуть так сказати. Україна це ж наша батьківщина, земля, де ми живем - а не ті хто тут править. Люди за цю землю гинуть, а вони її ненавидять. І всьому біда напевне, що в нас тут мир та тиша. Бо там на Сході люди розуміють, що таке війна. А тут – війна і весілля йде в один рівень", - сказав військовий, кіборг, ветеран двох війн - в Афганістані та Україні - Володимир.

Акт продажу Української православної церкви 1686 року: мовно-етнічні виміри

Сьогодні стаємо свідками історичної події визнання Вселенським патріярхом Варфоломієм неканонічности Московської православної церкви та неправомірности юридичного чину 1686 року про перепідпорядкування Української православної церкви Московському патріярхатові. Загальновідомо, що ціна цього глобального питання 120 соболів та двісті золотих червінців (приблизно пів кілограма золота), які отримав Стамбульський патріярх Діонісій за згоди Єрусалимського патріярха Доситея. Проте ця подія продажу Української православної церкви 1686 року мала свою дуже непривабливу прелюдію (у мовному плані зокрема), в якій показово відображено трагедію української релігійної поразки, що тільки 2018 року, аж за 332 роки, починає набувати обрисів виходу з катастрофічно модифікованого та підлеглого становища.

Передумови та прелюдія церковного торгу

Виняткового значення в ідейному спрямуванні, релігійно-політичній та мовній історії всіх наступних століть набула подія відновлення православної ієрархії 1620 року. Її здійснив таємними заходами Єрусалимський патріярх Теофан за силової підтримки козаків на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним, які щойно з 1610 року "заявили себе поборниками православ'я" [29, с. 152; 19, с. 147]. Обурений король та польський сейм 1632 року під тиском складних політичних обставин визнали відновлену ієрархію повноправною в Польській державі поряд із католицькою та унійною. Однак українське православ'я спромоглося бути українським всього лиш 66 років (1620-1686 рр.), а відтак "впало жертвою своєї власної політики, яка в кінцевому підсумку звела нанівець результати кровопролитних визвольних битв середини ХVII ст." [17, с. 65]. Йдеться про перепідпорядкування (себто релігійно-політичний продаж) 1686 року Української православної церкви з юрисдикції Константинопольського патріярха до Московського. Через дипломатичний тиск та хабарі Москві вдалося досягти допомоги Отоманської Порти, що примусила Константинопольського патріярха погодитися на передачу юрисдикції. "Вічний мир", укладений 1686 року між Річчю Посполитою та Московією, містив положення, за яким Київський митрополит мав перебувати під юрисдикцією Московського патріярха. Долучився до цього тиску і гетьман Іван Самойлович: церковний синод у Києві обрав митрополитом промосковського кандидата, князя Гедеона Святополка Четвертинського (1685-1690 рр.) [9, с. 120-121]. Дмитро Блажейовський метафорично назвав це "церковним переяславом" і наголошував, що "від самого 1620 року бачимо лише постійні контакти з Москвою і побирання московських грошей, постійні "прощі" духовенства до Москви по "допомогу" та постійне інформування Москвипро всі більш-менш значущі події в Україні та Польщі" [2, с. 202; 3, с. 23].

"Сподіваємося, Москва прийде до розуму". Константинопольський єпископ про українську автокефалію

Один з провідних фахівців Вселенського патріархату з українського питання архієпископ Тельміський Іов (Геча) спостерігає за процесом народження "українського томоса" вже понад десять років. Сам українець за походженням, хоч і народжений в Канаді, він не раз бував в Україні та від імені Константинополя вів переговори з церковної проблематики як з представниками світської влади, так і церковними діячами Києва.

У інтерв'ю ВВС, даному у Православному центрі Вселенського патріархату у Шамбезі, що під Женевою, він згадує, як починався процес надання українській церкві автокефалії, оцінює російську реакцію на цей процес та розмірковує про майбутнє світового православ'я у світлі скорої появи на релігійній карті світу нової помісної церкви - Православної церкви в Україні.

Нижче ми наводимо детальний виклад бесіди архієпископа з кореспондентом ВВС Святославом Хоменком.
 

"Я вважаю РПЦ своїми братами"

ВВС: Чи з'явиться в Україні автокефальна, незалежна православна церква?

Архієпископ Іов: Безумовно, вона з'явиться, оскільки такою є постанова Вселенського патріархату.