Один із моїх улюблених літературних героїв — містер Беннет, батько головної героїні з «Гордости и предубеждения» (наводжу назву російською, бо українського відповідника, як і вдалого перекладу, зустрічати не доводилося) у хвилюючий і відповідальний момент життя своєї доньки сказав чудові слова. Глибокі й змістовні, бо скільки б років не минуло, а вони не втрачають своєї актуальності. «Адже ми живемо для того, щоб розважати наших сусідів, і натомість кепкувати з них».
Читаєш окремі матеріали в ЗМІ про Українську Православну Церкву й радієш з того, що така велика конфесія, окрім радості зустрічі з Богом та світла християнської віри для мільйонів своїх вірних, ще встигає дати приводи поважним журналістам написати свої редакторські колонки.
Творчий запал, сердечний вогонь та креативність ллються через край кожного рядка шановних колег. Щоправда, фактаж не зовсім той, і висновки, отже, трохи інакші. Та хто вже на це зважатиме, якщо пишеш ти в мейнстрімі, кон’юктурі відповідаєш на всі 100%, ще й «генеральної лінії» видання дотримуєшся неухильно.