 |
| Безблагодатний храм Стрітення Господнього у Вінниці, який ніколи не буде добудований |
Під час Другої світової війни німці почали відроджувати Руську церкву на окупованих територіях. В людей це викликало неабиякий підйом і позитивні емоції, тому населення почало прихильно ставитися до окупантів. Коли Сталін зрозумів що комуністи вщент програють Гітлеру на релігійному фронті, він вирішив заснувати нову «комуністичну» православну церкву.
… Вночі з 3-го на 4-е вересня 1943 року в машині із заштореними стеклами до Сталіна в Кремль привезли трьох митрополитів – це були місцеблюститель Патріаршого престолу Сергій (Страгородський), митрополит Ленінградський Алексій (Симанський) і митрополит Київський і Галицький Микола (Ярушевич).
Сталін запропонував митрополитам за три дні зібрати Архієрейський собор, який обере Патріарха і Синод. Митрополит Сергій відповів, що архієрейський Собор можна буде зібрати через місяць, і тоді Сталін, посміхнувшись, сказав: «А чи не можна проявити більшовицькі темпи?». Митрополит Сергій погодився і попросив дозвіл Сталіна прийняти для Патріарха титул «Патріарха Московського і всієї Русі» (замість «Росії», як було у «Руській церкві»). Сталін схвалив і пообіцяв допомогти літаками для якнайшвидшої доставки єпископів до Москви.
8 вересня 1943 р. собор був відкритий. 19 архієреїв одноголосно обрали митрополита Московського і Коломенського Сергія патріархом Московським і всієї Русі, утворили Священний Синод «Російської Православної Церкви».
Так з'явилося те, що зараз називають «Московський Патріархат», або РПЦ МП. Сталін «запропонував» РПЦ МП утворити спеціальний державний апарат під називою «Рада у справах Російської православної церкви», який нібито здійснюватиме зв'язок між Урядом і Церквою, а насправді керуватиме нею. Головою Ради Сталін призначив полковника державної безпеки Г.Г. Карпова. Сталін також наказав де тільки можливо відкрити семінарії, щоб нових священиків робити «радянськими патріотами», які захищали б «батьківщину» (недарма в радянські часи вважалося що всі священики РПЦ МП мають партквіток).
Через особливості створення і існування під керівництвом ЦК КПРС, РПЦ МП називають «радянською» або «сталінсько-брежнєвською» церквою. Священики справжніх церков стверджують, що в РПЦ МП немає благодаті Господньої, тому ті, хто відвідує храми Московського Патріархата, не можуть отримати благодаті і порятунку.
Однією з найганебніших сторінок історії РПЦ МП став організований КДБ в березні 1946 року у Львові псевдособор, на якому проголосили ліквідацію Греко-Католицької Церкви, а її майно передали РПЦ МП. Патріарх Російської Православної Церкви Алексій I благословив цю подію. Тобто, за благословіння РПЦ МП компартія здійснювала переслідування мільйонів мучеників-жертв з УГКЦ: єпископів, священиків, мирян, монахів і монахинь.
На цьому рейдерському захопленні майна конкурентів екскурс в історію РПЦ МП завершимо і зазначимо, що сьогодні в цій церкві, яку багато хто вже називає «корумпованою бізнес-сектою», триває період під назвою «гундяєвщина», під час якого розплодилося безліч священиків-ділків і розтлівачів. І раніше в РПЦ МП та її українському підрозділі УПЦ МП не було ні віри, ні духовності, ні законослухняності, але зараз їх відсутність призводить до постійних гучних скандалів і втрати довіри в парафіян.
Перед тим як повернутися до Вінниці, варто розповісти як у Києві в 2010 році після приходу Януковича до влади Київська міська рада виділила 11 мільйонів гривень зі столичного бюджету на будівництво Свято-Воскресенського кафедрального собору УПЦ МП (український філіал РПЦ МП) у зеленій зоні (!) біля станції метро Либідська. При будівництві собору планувалося звести більше 22 тисяч квадратів різноманітних офісно-готельних площ, проектом був передбачений спортивний комплекс, фітнес клуб та підземний паркінг на 150 авто.
За рік-півтора, після того як закінчилися бюджетні кошти, будівництво собору зупинилося на рівні першого поверху. Будівництво вже три роки не рухається, хоча УПЦ МП постійно збирає кошти на побудову цього собору. Куди насправді спрямовуються зібрані пожертвування можна лише здогадуватися.
Така сама схема чесного збирання коштів в населення діє й у Вінниці. Років із сім тому піп Виговський широко анонсував будівництво на «Електромережі» храму Стрітення Господнього і почав збирати пожертви. Кілька років тому побудова зупинилося на рівні першого поверху, але Виговський й надалі справно збирає кошти на будівництво собору. Цікаво, що поки будівництво собору заморожено, Виговський встиг побудувати собі триповерхову оселю на вулиці Богуна. Запитання «На які кошти?» буде риторичним.
Але чому ж храм Стрітення Господнього у Вінниці ніколи не буде добудований? Справа в тому, що безблагодатна церква Московського патріархату остаточно втратила довіру українців. Особливо це стало відчутне після подій на Майдані, коли УПЦ МП відкрито підтримала кривавий режим Януковича. ЗМІ повідомляли, що піп Виговський у своїх проповідях засуджував «євросодомитів» та Майдан, і після цього число його прихожан (і, певна річ, пожертвувань на храм) значно зменшилося. І їх кількість ще більше зменшиться після того як сході України священики УПЦ МП почали надавати притулок терористам і диверсантам.
Тому відповідь є простою – вінничани не будуть жертвувати на недобудований храм, що є засобом попівського збагачення, не будуть жертвувати на безблагодатну церкву, яка демонструє антиукраїнську, антидержавну позицію і виступає проти державності України. Ніхто з розумних людей не захоче храму, який можливо будуть використовувати як притулок для п’ятої колони і вбивць.
Отже, храм Стрітення Господнього у Вінниці ніколи не буде добудований і це для вінничан-патріотів, безперечно, добра звістка.
Джерело: http://vn.20minut.ua/Vid-Chytachiv/chomu-hram-stritennya-gospodnogo-na-elektromerezhi-nikoli-ne-bude-dobu-10326335.html
Немає коментарів :
Дописати коментар