УПЦ – це п’ята колона кремля на релігійному фронті

Митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел (Саввін) - УПЦ

Дивуюся необізнаності наших православних християн у визначенні конфесій, до храмів яких вони ходять на молитву. Дехто й досі не знає, чим, наприклад, УПЦ відрізняється від ПЦУ. Давайте розбиратися. Сьогодні – про УПЦ, бо тема дуже обширна.

УПЦ – Українська Православна Церква (Московський патріархат) – це частина РПЦ (Російської православної церкви) на території України з особливим статутом та правами широкої автономії. Насправді широка автономія і статут – це концтабір в межах РПЦ.

Бо рішення Помісного та Архієрейського Соборів РПЦ є обов'язковими для УПЦ (МП), а Суд Архієрейського Собору РПЦ є найвищим церковним судом для Українського екзархату. Інакше кажучи: що наказує Москва, то київські попи і виконують. Предстоятеля УПЦ (з 2014 р. Онуфрій (Березовський) благословляє виключно Святійший Патріарх Московський і всієї Русі (Кирил). Ім’я Кирила і Онуфрія поминають у всіх храмах УПЦ.

Онуфрий ни разу не вспомнил о российской агрессии, когда комментировал атаку на собор в Одессе

Обращение Митрополита УПЦ (МП) Онуфрия (Березовского) от 23 июля к жителям Одессы после последних ракетных обстрелов вызывает некоторые замечания. С одной стороны, оно полн слов сострадания и поддержки, с другой – не содержит прямого осуждения российской агрессии, стоящей за этими трагедиями.

В обращении Онуфрий пишет о «очередной вражеской атаке на город Одессу», но не называет, кто именно враг.

«С глубокой грустью восприняли известие об очередной вражеской атаке на город Одессу, в результате чего разрушен Спасо-Преображенский кафедральный собор, жилые дома и другие сооружения. Особой болью является то, что в сегодняшнюю ночь снова погибли люди, многие ранены и госпитализированы. Примите мои искренние соболезнования в связи с этой великой трагедией», – начинает своё обращение Онуфрий, не упоминая ни о российских ракетных обстрелах, ни о полномасштабной войне в своём обращении дальше в тексте.

Кінець московської церкви в Україні - контрольний постріл

УПЦ МП залишається частиною РПЦ, і ніким у православному світі не визнається як окрема від РПЦ Церква. Своєю діяльність та бездіяльністю керівництво УПЦ демонструє небажання стати окремою від РПЦ Церквою, що є відвертим демонстративним викликом щодо Української держави, суспільства та більшості власних вірян.

Релігієзнавча експертиза Статуту про управління УПЦ на наявність церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом стосувалася лише норм Статуту УПЦ у співвідношенні з іншими документами, що безпосередньо стосуються Статуту, переважно через Грамоту. Також в Експертизі виконано норму чинного законодавства України і проаналізовано статут РПЦ. І без останнього висновки із Експертизи однозначні.

Але прозвучали думки, що може виявлена у Статуті та пов’язаних документах належність до РПЦ не реалізується у практиці правозастосування. Як для людини, що роками викладала філософію права та філософію міжнародного права, досконало знає значення практики правозастосування, це питання видається надзвичайно актуальним.

Відповідно, необхідним є релігієзначий аналіз очевидної наявності церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом через аналіз основоположних норм Статуту у їх співвідношенні обставинами історичного розвитку українського і світового православ’я, які загальновідомі для експертів з проблематики розвитку церковних відносин у православному світі та фахівцям у галузі вивчення православного канонічного права.

Якщо релігієзнавча експертиза аналізує самі по собі норми Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом (у співвідношенні з нормами документів, безпосередньо пов’язаними з Статутом), то ця Аналітична записка надає релігієзнавчу експертизу цих же норм статуту у практиці їх правозастосування в УПЦ та РПЦ з 1990 року і до сьогодні.

Специфіка канонічного права така, що практика правозастосування має не менше значення, ніж самі норми канонічного права і норми статутів УПЦ чи РПЦ. У канонічному правозастосуванні існували та існують різні інтерпретації того, у якому саме сенсі УПЦ має зв’язок із РПЦ та є частиною РПЦ. Врахування практики правозастосування дозволяє повніше розкрити тезу про те, що УПЦ залишається частиною РПЦ, а не є самостійною Церквою, окремою від РПЦ.

Також аналіз практики правозастосування основоположних норм статуту УПЦ від 1990 року і до сьогодні дозволяє повніше розкрити той факт, що УПЦ навіть не має статусу автономної Церкви, а лише користується правами «широкої автономії». І саме аналіз цієї практики правозастосування дозволяє зрозуміти, чим є цей стан «користування правами» автономної Церкви без наявності статусу автономії і без наявності статусу автокефалії.