Інтерв'ю з письменником Володимиром Даниленко
Володимир Даниленко - відомий сучасний український прозаїк, автор книг «Місто Тіровіван», «Сон із дзьоба стрижа», «Лісоруб у пустелі», «Газелі бідного Ремзі», «Кохання в стилі бароко», «Капелюх Сікорського». Його книжки неодноразово одержували літературні нагороди та лідирували у національних книжкових рейтингах. У багатьох своїх творах письменник стосується духовної кризи людини і кризи суспільства. Сьогоднішня розмова з письменником - про кризу церкви.
Володимире, у вашому містичному романі «Кохання в стилі бароко» диявол приїжджає в гості до настоятеля Києво-Печерської лаври, оскільки відчуває себе комфортно в цій святині серед близьких йому за духом людей. Ви хочете сказати, що хвороби суспільства безпосередньо пов'язані з кризою церкви?
Насправді криза суспільства пов'язана з кризою віри. А церква - відображення того, що відбувається в суспільстві, яке стає все більш меркантильним і все менше хвилюється про віру, совість, християнські ідеали.
Сучасну церкву роз'їдають розбещеність і гроші. Ви подивіться, як почастішали в Україну візити патріарха Російської православної церкви Кирила, одержимого пронафталіненою візантійською ідеєю. Як і кожен російський діяч зі старосвітськими комплексами, він - «збирач земель», який найменше переймається проблемами спасіння душі своєї пастви. А в Україні у нього цілком меркантильні інтереси - гроші.
Ще за Алексія ІІ Кирило був замішаний у скандалі, пов'язаному з торгівлею тютюном, який потряс російське суспільство. Про це писало багато російських видань. Назву лише такі, як «Московський комсомолець», «Ленінградська правда», сайт науково-популярного журналу «Просвітлення знанням» та інші. Без митних зборів пан Гундяєв провозив через кордон як гуманітарну допомогу великі партії сигарет фірми «Філіпп Моріс», які надходили в Данилів монастир. У митних документах було зазначено, що продавець сигарет - Московська патріархія.
До тютюнового бізнесу має відношення й рідня нинішнього патріарха. У його сестри Лідії Леонової близько 300 тютюнових структур. Під опікою патріарха також макаронна фабрика в Смоленську. Московська патріархія має комерційний банк «Пєрєсвєт», який зосередив величезні капітали. Але жоден з понад 140 російських єпархіальних архієреїв публічно не підтвердив, що ці кошти були спрямовані на відновлення напівзруйнованих храмів і монастирів. У відомстві патріарха Кирила є завод, який випускає воду "Святой источник". Гроші від продажу води надходять у той же банк «Пєрєсвєт». Свого часу пан Гундяєв підписав угоду з компанією «АРТГЕММА» про створення спільного підприємства по обробці й торгівлі алмазами.
На сьогодні Московська патріархія - потужна бізнес-імперія, яка займається торгівлею тютюном, алкоголем, алмазами, нерухомістю, туристичним і готельним бізнесом. Комерційна структура Московської патріархії придбала в Москві супермаркет «Скобелевський», а потім продала його за два мільярди рублів. Це лише невелика частина того, чим насправді зайнятий патріарх Кирило, якому цих грошей панічно не вистачає, тому він вже давно носиться з ідеєю законодавчо закріпити церковні збори з кожного громадянина Російської Федерації.
І коли я бачу на вулицях Києва служителів Московського патріархату з жирними немитими головами і бідно одягнених фанатичних тіточок, які щотижня здійснюють магічні обходи навколо Верховної Ради, мені стає шкода цих задуренних людей, які не знають, чим займаються їхні пастирі-мільйонери.
ЯК ГУНДЯЄВА СПІЙМАЛИ НА БРЕХНІ
Доречі, а як ви прокоментуєте останній приїзд патріарха Кирила до Харкова?
Якщо ви маєте на увазі фотографію з харківської площі Свободи, яка з'явилася на сайті «Фотолітопис Української православної церкви» і відразу зникла після того, як з'ясувалося, що кількість людей з бюджетних організацій, зігнаних харківською владою, було збільшено фотошопом, то скажу, що містифікації - одна з технологій РПЦ.
Патріарх Кирило - людина епохи постмодернізму, для якого немає моралі, а є життєві інтереси. Для людей такого типу слово існує не для молитви, сповіді чи відкриття істин, а для піару.
Під час поїздки патріарха Кирила на Сахалін у вересні 2010 року він на прийомі, організованому губернатором Сахалінської області Олександром Хорошавіним, зізнався, що особисто добре знав Мартіна Лютера Кінга. А за рік до цього зробив ще більше одкровення, яке коментувалося в російських Інтернет-виданнях, - мовляв, у 1968 році він зустрічався з Мартіном Лютером Кінгом, і той йому сказав: «У мене є мрія ...».
Якщо зіставити ці факти, то виходить , що Володимир Гундяєв був пострижений у ченці і отримав ім'я Кирило в 1969 році, в 1970 закінчив Ленінградську духовну академію, уперше за кордоном він побував у 1979 році. А Мартін Лютер Кінг був застрелений у Мемфісі 4 квітня 1968. Коли Кінг виголошував свою знамениту промову «У мене є мрія», пану Гундяєву було 17 років, він працював техніком-картографом у Карелії в Північно-західному геологічному управлінні. Як міг нікому не відомий сімнадцятирічний хлопець, який за життя Мартіна Лютера Кінга ніколи не виїжджав з Радянського Союзу, зустрітися з ним, для багатьох досі залишається загадкою.
АГЕНТСЬКА КЛИЧКА – МИХАЙЛОВ
У романі «Кохання в стилі бароко» є такий пасаж: диявол приїжджає в гості до настоятеля Києво-Печерської лаври, де «сплять сповиті в савани мумії печерських святих, а їх охороняють офіцери ФСБ в чорних сутанах». Чому ви вдалися до такої фантасмагорії?
Реальне життя перевершує всі фантасмагорії. На початку дев'яностих в Росії вибухнув скандал, пов'язаний з архівами КДБ. Як з'ясувалося, більшість єпископів Російської православної церкви були активними співробітниками КДБ. Здавали інформацію про своїх віруючих, отриману на сповіді, повідомляли про висловлювання й особисте життя священиків, про те, хто з радянських громадян хрестив дітей.
У 1992 році Архієрейський собор створив комісію, яку очолив єпископ костромський і галицький Олександр. Вивченням архівів займалися тодішні депутати, священики Гліб Якунін і Лев Пономарьов. Тоді в ЗМІ просочилася інформація, що Кирил, який уже був митрополитом, теж пов'язаний з КДБ і носив псевдонім Михайлов. Кирил почав скуповувати архіви КДБ. Зібравши компромат на верхні ешелони кліру, він маніпулював документами, залякував своїх ворогів серед єпископів, а коли Алексій ІІ намагався вплинути на нього, то в ЗМІ відразу з'являвся копромат на тодішнього патріарха Російської православної церкви. Особливо жорстко використав куплену в спецслужб інформацію Кирило на Архієрейському соборі під час виборів патріарха.
Основні конкуренти Кирила брати Капаліни, митрополит калузький Климент і архиєпископ тобольський Дмитро, стали жертвами його чорного піару. Залякавши компроматом неугодних йому вищих церковних чиновників, Кирило став патріархом Російської церкви.
Виходить, патріарх Кирил "порішав" у Росії всі свої питання і нарешті взявся за Україну. Невже в РФ церква вже все зробила, що потрібно було для її пастви?
6 квітня 2010 білоруська «Народная газета» опублікувала матеріал «Деградація Росії при Путіні відображена цифрами, перед якими тьмяніють всі казки про наступаюче благоденство, які поширюють повністю подавлені владою засоби масової інформації»
Ось лише деякі факти з цієї публікації. За показниками репресивно-правоохоронної системи, Росія займає перше місце в світі за кількістю ув'язнених (один мільйон), чотири мільйони росіян бомжують, три мільйони жебракують, у країні три мільйони вуличних повій, один мільйон наркоманів. Щодня в Російській Федерації роблять десять тисяч абортів. Здійснюється понад 80 тисяч вбивств на рік. У Росії випивають чотирнадцять літрів умовного спирту на душу населення (за іншими даними - 18). Вважається, що з восьми літрів починається фізична деградація нації. Кирил має рятувати душі своїх одноплемінників, але його женуть в Україну жадібність і хворобливі імперські комплекси.
У російському суспільстві зростає недовіра до церкви. 31 березня 2011 троє священиків Іжевської та Удмуртської єпархій РПЦ Сергій Кондаков, Михайло Карпеєв та Олександр Малих припинили поминати в своїх храмах патріарха Московського і всієї Русі Кирила, написавши йому листа, яке поширили в блогосфері. «Росії загрожує загибель, головною причиною якої є духовно-моральна катастрофа, - написали автори звернення. - А чи не тому не сталося разом із відродженням православних храмів відродження російської державності, армії, культури, сім'ї, оскільки в самому церковному житті не були подолані пороки, пов'язані з 70-річним більшовицьким полоном?» Після звернення всі троє священики були відсторонені від служби.
У РОСІЯН НЕМАЄ МРІЇ
Але хіба тільки церква винна в кризі суспільства? А як же влада?
За час керівництва Володимира Путіна Росія стала країною з найгіршими життєвими та економічними показниками. Згадана білоруська газета навела дані, згідно з якими за останні роки виробництво вантажних автомобілів у Росії досягло рівня 1937 року, комбайнів - 1933-го, тракторів - 1931-го, вагонів - 1910-го, взуття - 1900 року. Але потужна пропагандистська машина запевняє, що насправді все добре. Країна стала економічно недорозвиненою, а зростання економіки забезпечується виключно газом і нафтою. Але Російська православна церква завжди потурала влади і ніколи не була в опозиції до влади. В Україні хоч основа суспільства знає, чого хоче: свободи, європейських стандартів, саморозвитку, достатку, сімейних цінностей. У них навіть немає нормальної мрії. Колись у Росії була мрія побудови світлого комуністичного майбутнього, в яке вірили мільйони людей. А після розвалу Радянського Союзу єдина мрія, яку їм пропонує церква і влада, - це де хитрістю, а де силою затягнути колишні радянські країни в новий Радянський Союз. Інший мрії у російської еліти на сьогодні немає.
У дискусії в мережі з саратовським священиком оглядач газети «Известия» Олена Ямпольська дуже просто пояснила розлюченість і відчай російського суспільства. Відправте людей в пустелю, пише вона, а потім, коли вони заблукають, скажіть, що кінцевої мети їхньої подорожі немає, потрібно допити воду й доїсти фініки. І тоді побачите, що з ними буде і скільки у їх з'явиться зла. Ось той духовний глухий кут, в який завели країну її лідери з благословення церкви.
Про якість церкви можна судити за якістю народу, якому вона служить. Я був на книжковому ярмарку в місті Миколаєві на Львівщині, і розпорядниця ярмарку відправила двох хлопчиків, щоб вони показали мені їхню каплицю. Підлітки відвели мене на гору, де стояла невеличка церква без замків. Кожен подорожній міг зайти до неї і помолитися. Вся церква - в іконах і килимах. І я подумав: скільки часу пробули б у цій церкві без замків ікони й килими, якби вона стояла десь у Боярці чи Макіївці? Я подивився з гори вниз. У долині розкинулося містечко з котеджами й ошатними будиночками. Ніде я не бачив п'яних чи написів на парканах і будинках. Біля церкви було людно.
ЧОМУ ВОЛОДИМИР БОЇТЬСЯ КИРИЛА
Як ви розцінюєте можливості самостійної політики Української православної церкви МП? І які найбільші загрози несе експансія РПЦ?
Одного разу, будучи на території Києво-Печерської Лаври, я відчув що потрапив на фронт. Усі навколишні стіни були заклеєні листівками з двоголовими орлами і закликами до злиття з Росією, які хтось ретельно здирав і списував єхидними і злими репліками. Я побачив жорстоку інформаційну війну, джерелом якої була сама лавра. Звичайно, серед священиків Української православної церкви Московського патріархату є прихильники церковної автономії, але в цій церкві немає демократії.
Московський патріархат - останній оплот тоталітаризму. Це троянський кінь духовно збанкрутілої закордонної церкви. Там кожен священик боїться, що його виженуть з церкви або відправлять у якесь глухе поліське село за найменший натяк на інакомислення. І митрополит Володимир теж цього боїться. Перед Великоднем на Хрещатику був вивішений величезний рекламний щит митрополита Володимира з поздоровленням. Але перед приїздом Кирила в Україну цей щит вкоротили так, що залишився тільки портрет і обірвана фраза. Очевидно, український митрополит злякався, щоб російський гість, бува, не подумав, ніби не він тут головний. Добре знаючи, на що здатний Кирил, митрополит Володимир хоче спокійно дожити без репресій і анафеми.
А якщо говорити про Київський патріархат і автокефальну православну церкву, то Кирило через російських агентів впливу в Україні, які мають зв'язки у владі, може зробити з ними те, що вже зробив у Росії з Російською православною автономною церквою. Через суди всі її храми були забрані і передані Російській православній церкві.
В Україні Кирило теж може піти за цим сценарієм. У деяких областях він навіть пробує його реалізувати. Усе ускладнюється російськими президенськиими виборами 2012 року, до яких кожен кандидат захоче по-своєму насолити "братньому" українському народові, щоб зробити приємно собі і своїм виборцям.
Українське суспільство, яке у своїй більшості підтримує Київський патріархат, має бути готове до того, що одного разу всі церкви Київського патріархату та автокефальної церкви опломбують пожежники, санстанція, навколо стоятимуть загони спецназу і братва при джипах, а в пред'явлених судових рішеннях буде значиться, що Володимирський собор стоїть не в тому місці, де мав стояти, документи про власника собору оформлені з порушенням чинного законодавства, а будівля заважає підземним комунікаціям, наприклад, до Євро-2012, тому його потрібно негайно передати більш надійній церкві. І про це відразу повідомлять усі російські телеканали, а голові Верховної Ради Володимиру Литвину в Москві почеплять ще один орден.
А ви до церкви ходите?
Так, ходжу. У Володимирський собор. Не так часто, як хотілося б, але не рідше, ніж це робить будь-який сучасний чоловік, який веде активний спосіб життя.
ПОКИ СУСПІЛЬСТВО НЕ ПОРВЕ ЗІ СТАРИМ ЗЛОМ, ВОНО БУДЕ ПРАВИТИ ЛЮДЬМИ
Яка, на ваш погляд, головна духовна проблема пострадянських країн, які ніяк не виберуться з соціальних проблем, корупції, політичних конфліктів?
У фільмі грузинського режисера Тенгіза Абуладзе «Покаяння» закладена художня ідея - ключ до вирішення головної духовної проблеми пострадянського простору. Поки суспільство не порве із старим злом, зло буде вилазити з могили і правити суспільством. І герой фільму викидає з могили свого батька, який за життя був політичним злочинцем.
Не може церква, яка багато років служила владі й грошам, врятувати людину від духовної кризи.
В Україні вистачає храмів, де можна молитися Господу, а не слухати застарілі ідеологічні проповіді духовних банкрутів. Московський патріархат - церква, з якою в України немає майбутнього. Та й у Росії з цією церквою немає майбутнього. Якщо російський народ хоче духовно вижити, а не далі деградувати, то має вигнати торговців із своїх храмів, як це зробив колись Ісус. Православ'я та Московська патріархія - далеко не одне і те ж.
А служителі Української православної церкви Московського патріархату, які знайдуть у собі сили порвати зі своєю церквою, як це зробили три сміливих священика Іжевської та Удмуртської єпархій, мають пам'ятати, що служінням злу вони назавжди втратять себе і свій шлях до спасіння. То чи варто чіплятися за таку пропаща і неблагородну справу?
Розмовляв Віктор Загоруйко
Немає коментарів :
Дописати коментар