В останнє десятиріччя поряд із нездоланним «дідом Морозом» у зимові свята поширилася ще одна «скрепа», що має єднати українців із «русскім міром» - звичай хрещенського моржування.
Київська християнська традиція завжди ставилася до Богоявлення або ж Хрещення Господнього з пієтетом. У церкві велике освячення води відправлялося напередодні, 5 січня[1]. А в сам день Богоявлення, 6 січня[2], громада вирушала на річку, озеро або ставок. Там заздалегідь виливався зі скрижанілої води, часто забарвленої буряковим квасом, хрест, ставився престіл, розчищалася ополонка і священик відправляв у ній освячення води. Це освячення називалося ще Йорданським, бо кожна водойма з освяченою водою символічно уподібнювалася до річки Йордан, у якій Ісус Христос прийняв хрещення від Іоана Предтечі. Воду з освяченої водойми пили, нею кропили оселі, її зберігали в хатах як велику святиню. Нікому й на гадку не спало б купатися в цій воді. Навпаки – подекуди існувала навіть народна пересторога: до кінця богоявленських свят або принаймні три дні не використовувати освячені водойми для побутових потреб, не занурюватися в них оголеним тілом.
Натомість
у російських селах поширилася цілком інша звичка: пірнати в ополонку
відразу після освячення води. Вона мала свої історичні прецеденти.
Пригадаймо: ще наша «Повість временних літ» передає подив апостола
Андрія Первозваного, коли він, встановивши хрест у Києві, подався на
північ і там побачив у землях фіно-угорських племен, де згодом
сформувався російський народ, лазні. В уста апостола Нестор-літописець
вкладає розгублені спогади про диваків, які після лазні «вилізуть ледве
живі. А обіллються водою студеною — і тоді оживуть». Можливо, спонукою
для росіян став теж побачений у Греції звичай кидати після освячення
води хрест у море, звідки його діставали пірнальники.
Перед
большевицьким переворотом і запровадженням державного атеїзму
хрещенські купання поширилися в російських селах, а звідти перейшли і в
марґінальні верстви міщан. Ясна річ, жодному чиновникові, а тим більше
високопосадовцеві чи інтеліґентові, не спало б на гадку приєднатися до
цих простонародних розваг. Російська церква їх не забороняла, приймаючи
за одну з ознак сили свого народу за логікою популярного там прислів’я:
«Что русскому здорово, то немцусмерть». Мірою зросійщення захоплених
Москвою теренів цей дивакуватий обряд починає поширюватися і на них.
Заборона
комуністами церковних відправ поза храмом унеможливила хресні ходи «на
Йордан» і супровідні звичаї. Але з падінням імперії зла та приходом до
церкви натовпів невоцерковлених людей із напівпоганськими уявленнями про
віру, богоявленські купання раптом перейшли із категорії сумнівного
ескорту в центральні елементи нової російської релігійности. Різного
роду жириновські почали демонструвати свою наготу перед телекамерами,
виражаючи цим російський патріотизм і «почвенническую» причетність до
народної звичаєвости. «Шарикови», що повилазили на поверхню суспільного
життя, не усвідомлювали, що до революції представники суспільних еліт
ніколи б не полізли прилюдно в ополонку. Публічне купання на Богоявлення
перетворилося в Росії Путіна на маніфестацію національної ідентичности,
одну зі «скреп», що єднають російський народ у протистоянні
цивілізованому світові.
Політичні
еліти України, позбавлені міцного відчуття власної національної
ідентичности й обтяжені безліччю комплексів, з дивовижною
недалекоглядністю включилися в цю гру. За часів Віктора Ющенка участь у
хрещенському купанні стала візитівкою лояльности до київських еліт.
Президента і його оточення стали наслідувати реґіональні чиновники,
причому часто формально належні до «національно-демократичних» партій. І
поступово купальний супровід освячення води вийшов за межі російської
громади в Україні, почав, ніби ракова пухлина, заражати й ідеологічно
далекі від неї середовища.
Годі
й говорити, що хрещенське купання абсолютно суперечить характерові
християнського свята. Адже на Богоявлення Церква вшановує акт смирення
Божого Сина. Ісус Христос, не маючи жодного гріха, приходить, аби перед
усіма скласти символічний акт покаяння: прийняти від Іоана Хрестителя
обмивання йорданською водою.Натомість занурення в крижану воду має
продемонструвати фізичну силу, витривалість, тілесну привабливість
учасника цієї гри. По суті - гри марнославства. А до неї неодноразово
додається й споживання оковитої – мовляв, «щоб нагрітися». Ну і одяг
купальників не вкладається в межі церковного дрес-коду. Один знайомий
священик, котрий згодився був освятити воду на Дніпрі, потім із соромом
розповідав: не встиг він вийняти з води хрест, як озирнувся – аж до води
мчить натовп нудистів і з галасом стрибає в річку! Він ледь встиг
сховати від сорому необачно взяту з собою маленьку дочку...
Гібридна
війна відкриває, – на жаль, із запізненням – багатоманітність засобів
інформаційної аґресії. Ми вже бачили, як слідом за «дарами волхвів»
приходять у Крим «зелені чоловічки». «Георгіївські стрічки», якими ще
років три-чотири тому були завішані на початку травня наші міста,
засвідчили себе згодом як символ експансії Кремля. Боюся, що і з
хрещенської ополонки, в яку так захоплено полізли наші політики, може
несподівано вислизнути відразлива личина «русского міра».
____________________
[1] У ХХ ст. припадає на 18 січня нового стилю.
[2] 19 січня нового стилю.
Архиєпископ Харківський і Полтавський Ігор Ісіченко
Немає коментарів :
Дописати коментар